КЦС ВС щодо особливостей відшкодування судових витрат відповідачем у зв’язку з відмовою позивача від позову

У разі закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову внаслідок добровільного задоволення позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову застосуванню підлягає частина третя статті 142 ЦПК України як спеціальна норма, яка передбачає покладення на відповідача обов’язку відшкодувати позивачу всі понесені ним судові витрати (зокрема 100 % сплаченого судового збору), а не частина перша статті 142 ЦПК України 

05 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш городок» (далі – ОСББ «Наш городок») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. 

Суд першої інстанції відкрив провадження у справі. 

Після відкриття провадження відповідач добровільно сплатила позивачу суму заборгованості, яка була предметом позову, у зв’язку із чим позивач подав заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. 

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, прийняв відмову ОСББ «Наш городок» від позову та закрив провадження у справі. При цьому суд стягнув з відповідача на користь позивача 50 % сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, а інші 50 % судового збору повернув позивачу з державного бюджету. 

ВС не погодився із судовими рішеннями в частині повернення з державного бюджету ОСББ «Наш городок» судового збору, скасував їх у цій частині та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким збільшив розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСББ, з огляду на таке. 

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Водночас якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. 

У цій справі провадження закрито саме через відмову позивача від позову внаслідок добровільного задоволення відповідачем вимог після пред’явлення позову.

ВС зазначив, що помилковим є застосування до таких правовідносин загального правила щодо повернення з державного бюджету 50 % сплаченого судового збору. Частина 3 ст. 142 ЦПК України є спеціальною процесуальною нормою, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову у разі задоволення відповідачем його вимог після пред’явлення позову. 

Загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній: загальна норма застосовується у випадках, які не охоплюються спеціальним правилом. Тому за наявності передбачених ч. 3 ст. 142 ЦПК України умов застосуванню підлягає саме спеціальне правило про стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача.

Отже, у разі відмови позивача від позову внаслідок добровільного задоволення відповідачем заявлених позовних вимог після пред’явлення позову, зокрема сплати заборгованості, понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір у повному обсязі, за наявності відповідної заяви підлягають стягненню з відповідача.

Суди першої та апеляційної інстанцій правомірно оцінили складність справи, обсяг наданих послуг, ціну позову та реальний час, витрачений адвокатом, обґрунтовано зменшивши розмір витрат на правничу допомогу відповідно до критеріїв реальності, пропорційності та співмірності. 

Детальніше з текстом постанови ВС від 05 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138754061.