КЦС ВС щодо права дитини, яка досягла чотирнадцяти років, самостійно визначати своє місце проживання

Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, відповідно до частини третьої статті 160 СК України та частини другої статті 29 ЦК України має право самостійно визначати своє місце проживання, тому суд може відмовити в задоволенні вимоги про відібрання такої дитини на підставі статті 163 СК України, якщо дитина висловила бажання проживати з іншою особою і це не суперечить її найкращим інтересам 

20 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Орган опіки і піклування виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про негайне відібрання дитини. 

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що після скасування рішення про позбавлення її батьківських прав вона фактично була обмежена у спілкуванні з донькою її бабусею, з якою з 2018 року проживала дитина, тому просила відібрати дитину у бабусі та повернути їй, посилаючись на незаконність утримання дитини та перешкоджання у спілкуванні. 

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи тим, що на момент розгляду справи дитині виповнилося 14 років, а отже, застосуванню підлягають норми ст. 160 СК України, які надають дитині право самостійно визначати своє місце проживання. Крім того, позов про відібрання дитини за ст. 163 СК України може бути заявлений лише щодо малолітньої дитини від інших осіб, які тримають її у себе не на підставі закону або рішення суду. 

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове судове рішення, яким задовольнив позов, врахував пріоритет прав матері та відсутність рішення про позбавлення її батьківських прав, вважав, що проживання дитини з матір’ю відповідатиме її інтересам. 

ВС не погодився з висновком апеляційного суду, постанову скасував, залишив в силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке. 

Відповідно до ст. 163 СК України батьки мають право вимагати відібрання саме малолітньої дитини від особи, яка утримує її без законних підстав. Водночас згідно зі ст. 160 СК України та ч. 2 ст. 29 ЦК України дитина, яка досягла 14 років, набуває право самостійно визначати своє місце проживання. 

У справі встановлено, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції дитині виповнилося 14 років. Під час розгляду справи дитина у присутності психолога висловила чітке бажання проживати разом із бабусею, з якою фактично проживає тривалий час, почувається безпечно та комфортно, а орган опіки та піклування визнав недоцільним її відібрання. 

ВС підкреслив, що при вирішенні спорів щодо дітей суди повинні враховувати насамперед найкращі інтереси дитини, сталі соціальні зв’язки, психологічний стан, безпечність і стабільність середовища проживання.

 ВС виснував, що проживання дитини разом із бабусею не суперечить її найкращим інтересам, а підстав для відібрання дитини немає. При цьому окремо зауважив, що мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. 

Детальніше з текстом постанови ВС від 20 травня 2026 року № 195/533/24 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136784342.