КЦС ВС щодо оскарження звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків

При оскарженні звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України) суд зобов’язаний перевірити законність усіх попередніх дисциплінарних стягнень, що стали підставою для кваліфікації «систематичності», незалежно від того, чи оскаржувалися вони окремо. Перебування працівника на лікуванні (зокрема амбулаторному) після звільнення є поважною причиною для поновлення місячного строку звернення до суду 

04 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу КЗ «Центр надання соціальних послуг» Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області у справі за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що вона працювала у відповаідача фахівцем із соціальної роботи, була звільнена у серпні 2024 року за систематичне невиконання обов’язків. Своє звільнення позивач вважала незаконним, а попередні догани були безпідставними та випливали з особистих неприязних стосунків із керівництвом. Вказувала, що посадова інструкція не була розроблена, обов’язки не зафіксовані, дисциплінарні стягнення (догани) застосовані без підстав, а оголошення їй «громадської догани», що не передбачено трудовим законодавством, фактично було підставою для винесення наказу про її звільнення. 

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що при звільненні позивача із займаної посади було порушено норми трудового законодавства, проте позивач пропустила встановлений строк звернення до суду, не навівши поважних причин його пропуску. 

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Суд визнав причини пропуску строку поважними (через лікування позивача) та встановив, що роботодавець не довів конкретних фактів порушень. 

ВС погодився з висновками апеляційного суду з огляду на таке. 

Розглядаючи спори про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП Укаїни, суд має дослідити не лише останній проступок, а й усі попередні накази про стягнення, які увійшли в систему для звільнення. Якщо хоча б одне з попередніх стягнень було незаконним, ознаки систематичності немає. 

Наказ про звільнення має бути чітким. Посилання на загальний пункт правил розпорядку, який містить багато підпунктів, без указівки на те, який саме обов’язок порушено, свідчить про неналежне обґрунтування звільнення. 

ВС погодився, що наказ директора про повну заборону відеозйомки в закладі є нікчемним, оскільки суперечить нормам ЦК України, а тому працівник не може нести відповідальність за його ігнорування. 

Перебування особи на стаціонарному, а згодом на амбулаторному лікуванні безпосередньо після звільнення є об’єктивною перешкодою для звернення до суду. Оскільки позивач подала позов наступного дня після завершення лікування, строк підлягає поновленню. 

Детальніше з текстом постанови ВС від 04 березня 2026 року у справі № 691/1136/24 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134579783