КЦС ВС зазначив що арешт майна боржника не може існувати автономно і безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження

Арешт майна боржника є похідним заходом примусового виконання судового рішення, який не може існувати автономно і безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження або реальної можливості виконання рішення. Збереження арешту протягом тривалого часу (понад 10 років) після закінчення провадження та знищення його матеріалів, за умови спливу строків пред’явлення виконавчого документа до виконання, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

03 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заявник просив визнати незаконною бездіяльність державних виконавців щодо незняття арештів, накладених на його майно на підставі постанов державних виконавців від 14.07.2007 та від 15.10.2012, й зобов’язати державних виконавців вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів майна боржника, посилаючись на те, що у Державному реєстрі речових прав містяться записи про обтяження його майна, накладені у 2007 та 2012 роках на підставі виконавчих листів про стягнення боргу. Позивач зазначав, що протягом останніх десяти років жодні виконавчі дії щодо нього не вчинялися, виконавчі провадження у відділах ДВС відсутні, а стягувач не звертався за видачею дублікатів документів. На думку скаржника, збереження арешту за таких обставин втратило свою правову мету та порушує його право власності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні скарги, керуючись тим, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби арешт, накладений на майно боржника, не знімається та не скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.

ВС не погодився з висновками апеляційного суду, скасував його постанову, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Арешт майна не є самоціллю, а лише засобом забезпечення виконання рішення. Якщо виконавче провадження відсутнє, а можливість примусового виконання виключена через сплив строків, подальше обмеження прав власника є незаконним.

Суд установив, що Дніпровський відділ ДВС є правонаступником органу, який безпосередньо накладав арешт. Отже, саме цей орган несе відповідальність за належне оформлення чи скасування обтяжень, незалежно від того, куди згодом передавалися матеріали справ.

Суди попередніх інстанцій не дали оцінки тому факту, що з моменту завершення проваджень минуло понад 10 років, матеріали знищені за закінченням строку зберігання, а стягувач не виявляв майнових претензій. У таких умовах збереження «автономного» арешту суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВС підтвердив, що боржник, який не згоден із арештом, накладеним під час виконання рішення, має захищати свої права саме шляхом оскарження дій (бездіяльності) виконавця в порядку судового контролю (розділ VII ЦПК України), а не шляхом подання окремого позову про зняття арешту.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 932/5808/25 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137262902.