Зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю, підлягають задоволенню з особистого майна ФОПа

Зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю, підлягають задоволенню з особистого майна ФОПа

«Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм особистим майном та часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна», - зазначає ВС у справі №909/1119/20.

ТОВ "Арго-Р" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення заборгованості зі сплати роялті в розмірі 459 666,84 грн.

Позивач наполягає: відповідачка неналежно виконала зобов'язання за договором комерційної концесії (від 2017 р), який було укладено між ТОВ «Арго-Р» та відповідачкою як фізичною особою-підприємцем, в частині сплати роялті (за період з 2017 по 2020). Водночас у 2018 році відповідачка припинила підприємницьку діяльність.

Господарський суд Івано-Франківської області задовольнив позов ТОВ «Арго-Р». При цьому, чоловік відповідачки звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Івано-Франківської області. Він посилався, зокрема, на те, що оскаржуване судове рішення порушує його законні права та інтереси, оскільки всі грошові кошти, які суд першої інстанції присудив стягнути з його дружини - відповідачки - після реєстрації припинення нею підприємницької діяльності, безпосередньо впливають на права чоловіка, оскільки такі кошти є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Західний апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, чоловік відповідачки звернувся з касаційною скаргою.

Позиція ВС:

Не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, борг, причому такий зв'язок має бути очевидним і безумовним, а не імовірним.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені і що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд має право закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки в такому разі не існує правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Верховний суд зазначає: за змістом ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній станом на момент державної реєстрації припинення підприємницької діяльності відповідачкою у справі) у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки людина як фізична особа не перестає існувати і відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, права особи, яка перебуває у шлюбі з фізичною особою - підприємцем щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, не можуть бути порушені в результаті виникнення зобов'язань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, враховуючи, що обставини підлягають задоволенню з особистого майна особи-підприємця і саме з її частки у праві спільної сумісної власності подружжя, а не з частки другого з подружжя (у даному випадку чоловіка).

Враховуючи положення наведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що чоловік відповідачки не є учасником спірних правовідносин у даній справі; оскаржуваним судовим рішенням у справі питання про права, інтереси та (або) обов'язки чоловіка не вирішувалось.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами другою і третьою статті 73 Сімейного кодексу України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби; стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті в результаті вчинення кримінального злочину.

Водночас відповідних обставин у даній справі судом попередньої інстанції не встановлено, а скаржником не доведено.

Таким чином, ВС постановив: касаційну скаргу чоловіка відповідачки залишити без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду - без змін.