За яких обставин українці можуть розірвати договір дарування?

За яких обставин українці можуть розірвати договір дарування?

«Не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних принципів цивільного законодавства та неприпустимості зловживання правом», - вказав КЦС ВС у справі №539/1509/20.

Жінка звернулася до суду з позовом до свого сина та його дружини про розірвання договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області, укладеного між нею та сином щодо відчуження нею 1/2 частки житлового будинку, та про визнання недійсним (фіктивним) договору, посвідченого тим самим приватним нотаріусом, укладеного між відповідачами про передачу дружині 1/2 житлового будинку, що був подарований чоловікові матір'ю.

Згідно з матеріалами справи: з часом, після укладення договору дарування між матір'ю і сином, їх відносини погіршилися, що виражалося у формі сварок і образ, за що чоловік неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. В ході чергової сварки син заподіяв позивачці тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, за ступенем тяжкості ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

За фактом заподіяння їй тілесних ушкоджень, чоловікові оголошено про підозру. Пізніше його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження) та призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт.

Після надходження обвинувального акта до суду, чоловік, усвідомлюючи, що у разі його засудження, позивач на підставі ст.727 ЦК України матиме законні підстави вимагати розірвання договору дарування частини житлового будинку, уклав договір дарування 1/2 частки житлового будинку зі своєю дружиною.

Позивач вважає, що відповідачі уклали договір дарування без наміру створення правових наслідків, обумовлених цією угодою. Про фіктивний характер зазначеного договору свідчить також і той факт, що дружина сина не вступила у володіння і користування даром, і з моменту придбання у власність частини житлового будинку жодного разу не цікавилася ним. До того ж, відповідачці належить на праві приватної власності інше майно, в якому вона проживала спочатку сама, а потім разом з чоловіком, тоді як син іншого житла, крім подарованого позивачем, не має.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області позов жінки задоволено. Визнаний недійсним (уявним) договір дарування, укладений між відповідачами. Розірвано договір дарування між матір'ю і сином.

Ухвалою Полтавського Апеляційного суду апеляційні скарги відповідачів задоволено, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову матері відповідача. Суд порахував, що позивачка не довела фіктивність угоди між відповідачами.

Позивач подала касаційну скаргу.

Позиція ВС:

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1,4,5 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дар є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути подарунок в натурі.

Суд дійшов висновку: розірвати договір дарування дарувальник має право тільки за умови наявності подарунка в натурі, тобто коли подарунок на момент пред'явлення такої вимоги є збереженим. Отже, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування тільки в тому випадку, коли дар на момент пред'явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню.

Відсутність дару у власності обдаровуваного не буде відповідати критерію збереження дару. Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дар на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутності речі (збереження майна) правові наслідки для повернення дару в натурі на підставі частини першої статті 727 ЦК України не виникають.

Але не все так просто.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивна угода визнається судом недійсною.

Для визнання угоди фіктивною суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін угоди. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання угоди сторонами не означає, що укладена фіктивна угода.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування між відповідачами, позивач посилалася на те, що така угода зроблена між подружжям на момент, коли обидва були обізнані про розгляд Лубенським міським судом Полтавської області кримінального провадження за обвинуваченням чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, а тому усвідомлювали майбутні негативні наслідки в разі прийняття судом обвинувального вироку, а саме отримання дарувальником-позивачем права на підставі статті 727 ЦК України вимагати розірвання договору дарування і повернути собі подарунок, що підтверджується змістом протоколів допиту сина позивача як свідка та підозрюваного відповідно. Обґрунтованим також є посилання суду на підтвердження того, що дії сторін оспорюваного договору не були спрямовані на реальне настання правових наслідків на те, що після укладення оспорюваного договору дарування на користь дружини відповідача, вона фактично не вступила в управління спірним майном і несла витрат на його утримання.

Таким чином:

Не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних принципів цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та неприпустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Фіктивна угода характеризується тим, що сторони здійснюють таку угоду лише для виду, заздалегідь знають, що вона не буде виконана; така протизаконна мета, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховування цього майна від конфіскації або звернення стягнення на зазначене майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена угодою (реальна безоплатна передача майна у власність іншій особі), а тому ця угода є фіктивною і може бути визнана судом недійсною. Позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та неприпустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання угоди недійсною, яким може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК.

ВС постановив: касаційну скаргу позивача задовольнити. Постанову Полтавського Апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.