Відпустка в період воєнного стану

На період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Основоположні права громадян, пов’язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Порівняно із мирним часом, працівники мають значно звужений перелік трудових прав, але все ще залишаються трудові гарантії, які не можуть бути порушені. Яким чином надається відпустка працівникові в період воєнного стану?

У період воєнного часу працівники все ще мають право на відпустку, але роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпустки, якщо особа залучена до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Виняток: відпустки у зв’язку з вагітністю та відпустки для догляду за дитиною.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлені відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 Закону України “Про відпустки”), а також ч.3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 передбачається, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною 1 ст.26 ЗУ “Про відпустки”.

У роз’ясненні Міністерства економіки щодо трудових відносин на період воєнного часу йдеться про те, що законодавством про працю не передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця. Оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених ст.25, 26 Закону України “Про відпустки”, є правом, а не обов’язком працівника. Таким чином, роботодавець не може надати відпустку без збереження заробітної плати за своїм бажанням.

Згідно із роз’ясненням, якщо у зв’язку з воєнними діями підприємство не може функціонувати або якщо неможлива робота частини структурних підрозділів або організація роботи окремих працівників – роботодавцю необхідно оформлювати простій.

Відповідно до ст. 34 Кодексу законів про працю України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі оголошення простою на підприємстві, установі, організації оплата праці здійснюється на умовах, визначених колективним договором або організаційно-розпорядчим актом роботодавця, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України.

Але виплати можуть бути призупинені у разі, якщо підприємство не має змоги здійснювати діяльність внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин, які мають непереборну силу. У такому випадку роботодавець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати праці.

Джерело: БПД