Розподіл витрат на правничу допомогу в разі самостійного усунення порушення відповідачем

У практиці адміністративного судочинства непоодинокими є випадки, коли після відкриття провадження у справі відповідач — суб’єкт владних повноважень — самостійно скасовує оскаржуване рішення або виправляє допущені порушення. За таких обставин суд закриває провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.

Однак тривалий час дискусійним залишалося питання: на кого в такому разі покладається фінансовий тягар витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач уже встиг понести для захисту своїх прав? Належну правову оцінку цій процесуальній ситуації надав Верховний Суд у Постанові від 3 лютого 2026 року у справі № 751/4667/24.

Обставини справи та позиція відповідача

Громадянка звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за перевищення швидкості, зафіксоване в автоматичному режимі. Позивачка стверджувала, що правила дорожнього руху не порушувала, а штраф накладено безпідставно. Для захисту своїх інтересів вона скористалася послугами адвоката.

Після того як суд відкрив провадження, Департамент патрульної поліції самостійно скасував оскаржувану постанову. Як з'ясувалося, адміністративне стягнення було накладено помилково: система автоматичної фіксації неправильно розпізнала номерний знак, і дані зафіксованого автомобіля не відповідали реєстраційним даним транспортного засобу позивачки.

Оскільки відповідач самостійно усунув порушення, суд першої інстанції закрив провадження у справі, але водночас стягнув з Департаменту патрульної поліції на користь позивачки 4 000 грн витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд підтримав це рішення.

Не погоджуючись із цим, Департамент патрульної поліції звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ключовий аргумент відповідача полягав у тому, що КАС України не містить чіткого алгоритму розподілу судових витрат у разі закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. На думку держоргану, за відсутності прямої норми суди не мали правових підстав стягувати кошти за послуги адвоката.

Правовий аналіз Верховного Суду: усунення прогалини у правовому регулюванні

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив лише частково — змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але підтвердив обов’язок поліції компенсувати витрати на адвоката.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що положення частини другої статті 134 КАС України дійсно зобов’язують суд провести розподіл витрат на правничу допомогу за результатами розгляду справи, зокрема й тоді, коли він закінчується закриттям провадження. Ця норма відсилає до статті 139 КАС України, яка регулює загальний порядок розподілу витрат.

Водночас стаття 139 КАС України детально описує механізми розподілу витрат лише у випадках задоволення позову або відмови в ньому, залишаючи поза чітким регулюванням випадок закриття провадження через добровільне виправлення помилки відповідачем.

Для вирішення цієї правової проблеми Верховний Суд застосував загальний принцип процесуальної справедливості та положення частини восьмої статті 139 КАС України:

“У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.”

Суд наголосив: за відсутності прямого процесуального алгоритму для конкретного випадку закриття провадження, судові витрати повинна нести та сторона, з вини якої ці витрати фактично виникли.

Причина виникнення спору: неналежне виконання обов'язків суб'єктом владних повноважень

Суд детально дослідив процедуру винесення аналізованих постанов, яка регламентується Інструкцією МВС № 13. Згідно з цим документом, хоча фіксація порушення відбувається в автоматичному режимі, розгляд справи та винесення постанови здійснює уповноважений поліцейський. Він зобов’язаний особисто перевірити:

• відповідність символів номерного знака на фотознімках розпізнаним системою даним;
• відповідність типу, марки та моделі зафіксованого транспортного засобу його реєстраційним даним.

У цій справі уповноважений поліцейський провів перевірку неналежним чином, через що до відповідальності було притягнуто невинувату особу. Отже, саме протиправні дії відповідача змусили позивачку звернутися до суду та витратити кошти на правову допомогу.

Те, що Департамент патрульної поліції згодом самостійно скасував свою помилкову постанову, є лише виправленням його власних неправомірних дій, але не анулює той факт, що витрати позивачки на адвоката виникли з вини державного органу.

Висновки

Постанова Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 751/4667/24 формує важливу правову позицію для захисту прав учасників судового процесу:

1. Захист від процесуального ухилення: Суб’єкт владних повноважень не може уникнути обов’язку відшкодування судових витрат позивача, просто скасувавши своє рішення після відкриття судового провадження.
2. Критерій вини: Якщо закриття провадження в адміністративній справі відбулося у зв’язку з виправленням порушення самим відповідачем, визначальним фактором для розподілу витрат на правничу допомогу є встановлення того, чи виник цей спір внаслідок початкових неправильних дій державного органу.
3. Правова основа: Оскільки КАС України не містить спеціальної норми для розподілу витрат у разі закриття провадження за п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, суди мають застосовувати ч. 8 ст. 139 КАС України, покладаючи витрати на сторону, яка спровокувала судовий спір.