У дитини є право брати участь у рішенні про визначення місця власного проживання

Розлучення - справа іноді досить важка. Особливо, коли батьки не дійшли згоди з приводу того, де має жити їхня дитина. Але варто мати на увазі: думку з приводу цього мають не тільки батьки. Дітям також часом є, що сказати. Суду необхідно враховувати думку дитини, яка досягла десятирічного віку, для визначення її місця проживання. Про це розповів Громадський центр правосуддя Одеської області.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин повинно здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на основі справедливості, сумлінності і розумності, відповідним моральним основам суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 р. (далі — Конвенція про права дитини), у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, робляться вони державними або приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним або обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Згідно з частиною четвертою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновителів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків і самої дитини (Частина друга статті 160 СК України).

Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким з них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування.

При вирішенні спору про місце проживання малолітньої дитини беруться до уваги:  ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан його здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, повинен бути вислуханий при вирішенні між батьками спору, зокрема, його місця проживання.

Таким чином, з досягненням десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханим і почутим, а й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, про визначення місця проживання.

Аналогічні положення закріплені в статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що зачіпають дитину, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей при розгляді справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган дає можливість дитині висловити свою думку і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового або адміністративного розгляду, що зачіпає дитину, безпосередньо або через представника або відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, безпосередньо його стосуються.

***

Приймаючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 р. (Заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід враховувати два міркування: по-перше, в кращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я неблагополучна; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та сталому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 2015 р. у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини в ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Джерело: Я и ЗАКОН