КЦС ВС щодо питання солідарної відповідальності за договором позики того із подружжя, хто його не укладав

Перебування подружжя у шлюбі саме по собі не є підставою для покладення боргових зобов’язань одного з них на другого. Солідарний обов’язок виникає лише за сукупності умов: договір укладено в інтересах сім’ї, а одержані кошти фактично використано на її потреби. Доказування цих обставин покладається на позивача, за їх недоведеності солідарна відповідальність другого з подружжя не виникає 

Позивач звернувся до суду з позовом до свого брата та його колишньої дружини про солідарне стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.01.2012 між братом позивача (який на той час перебував у шлюбі з відповідачем) та їхнім батьком був укладений безвідсотковий договір позики на суму 80 000,00 дол. США з обов'язком повернення протягом 5 років. Цільовим призначенням позики згідно з угодою визначалося придбання будівельних матеріалів та оплата будівельних робіт для зведення індивідуального будинку, а також купівля автомобіля. Позичальник повернув батькові лише 30 000,00 дол. США. 

Після смерті батька позивач, як один із двох спадкоємців за законом, набув право вимоги щодо 50 % від залишку боргу, що становить 25 000,00 дол. США. Позивач наполягав, що оскільки кошти за договором позики його брат отримав у період шлюбу, тобто в інтересах сім`ї, відповідачі мають нести солідарну відповідальність за цим боргом перед ним. Колишня дружина заперечувала проти позову, зазначаючи, що про отримання колишнім чоловіком позики їй нічого не було відомо, згоди на неї вона не надавала, а будівництво будинку здійснювалося за їхні спільні сімейні кошти. 

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що позивач не довів, що він є спадкоємцем, який належним чином прийняв спадщину і до якого перейшли права та обов`язки після померлого, а отже, права вимоги до відповідачів про стягнення боргу за договором позики у нього немає. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині вимог до колишньої дружини залишив без змін, а в частині вимог до брата (позичальника) — скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з нього боргу (оскільки той борг визнав та частково погашав його раніше). 

Апеляційний суд наголосив, що відповідач не була обізнана про договір позики, згоди на його укладення не надавала, а матеріали справи не містять доказів фактичного використання отриманих коштів в інтересах сім'ї. 

ВС погодився з висновком апеляційного суду з огляду на таке. 

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тлумачення цієї норми свідчить, що той із подружжя, хто не брав безпосередньої участі в підписанні угоди, стає боржником виключно у разі одночасного поєднання двох чинників: укладення договору в інтересах сім’ї та фактичного використання отриманого майна (коштів) на потреби родини.

Згідно із загальними правилами доказування (статті 12, 81 ЦПК України) кожна сторона зобов`язана належним чином довести обставини, на які вона посилається. Обов'язок доведення того, що договір укладався в інтересах сім'ї та кошти були використані на її потреби, покладається на позивача. Сам по собі факт перебування відповідачів у шлюбі на момент укладення договору позики не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя обов’язків щодо повернення боргу.

Оскільки матеріали справи не містять доказів обізнаності дружини про позику, її згоди, а також немає підтверджень витрат саме позичених коштів на придбання будівельних матеріалів чи автомобіля (відсутні первинні документи, договори з підрядними організаціями тощо), апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність солідарного обов'язку колишньої дружини щодо повернення боргу.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 369/1229/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108790751.