Доказування у кримінальних провадженнях пов'язаних з домашнім насильством

Автор: Ірина Гловюк, Заслужений юрист України, адвокат,  доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ.

Доказування у кримінальних провадженнях за статтею 126-1 КК України

Кримінальний кодекс України: національна рамка криміналізації

Статтею 126-1 КК України криміналізоване домашнє насильство - умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Санкція за це діяння - громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до двох років. Ця стаття була внесена до КК України Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 6 грудня 2017 року.

Стамбульська конвенція: основа змін

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) поки не ратифікована Україною, проте, зміни до законодавства для імплементації її положень вже внесено та вони набули чинності.

Стамбульська конвенція у ст. 49 передбачила, що Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб розслідування та судові провадження стосовно всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, здійснювалися без неналежних затримок і з урахуванням прав жертви на всіх стадіях кримінального провадження. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів згідно з основними принципами прав людини та з огляду на гендерне розуміння насильства для забезпечення ефективного розслідування та кримінального переслідування правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції.

У практиці ЄСПЛ також вказується на позитивне зобов’язання держави щодо розслідування фактів домашнього насильства, зокрема, за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Суд нагадав, що обов’язок здійснення ефективного досудового розслідування усіх фактів домашнього насильства є необхідним елементом зобов’язань держави за ст. 3 Конвенції. Щоб бути ефективним, таке розслідування має бути швидким та ретельним. Влада має застосувати усі розумні заходи, щоб забезпечити схоронність доказів інциденту, враховуючи експертні докази. У справах щодо домашнього насильства потрібна особлива ретельність, і особливий характер домашнього насильства необхідно враховувати в ході розгляду. Зобов’язання держави щодо розслідування не є задовільним, якщо захист, передбачений національним законодавством, існує лише теоретично; він має ефективно  функціонувати на практиці, і це вимагає оперативного розгляду справи без невиправданих затримок («Volodina v. Russia», Application no. 41261/17, п. 92, цит. за: URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/f4a85166303342877498_file.pdf ).

Доказування за КПК України: загальні питання та джерела доказів

Відповідно, важливим питанням є кримінально-процесуальне доказування у кримінальних провадженнях за ст. 126-1 КК України. Доказування здійснюється за загальними правилами, передбаченими КПК України, з такими особливостями. Щодо діяння, криміналізованого ст. 126-1 КК України, провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення у порядку глави 36 КПК України, тобто початок провадження за відсутності заяви особи, яка постраждала від вчинення кримінального правопорушення, неможливий. Проте, тягар доказування і у досудовому розслідуванні, і у суді покладається на сторону обвинувачення, тобто на слідчого, прокурора. Злочин, за загальним правилом, підслідний слідчим підрозділам органів Національної поліції (крім випадків, передбачених п. 1, 2 ч. 4 ст. 216 КПК України).

Аналіз вироків за ст. 126-1 КК України показує, що у доказуванні використовуються фактичні дані з таких джерел, як: постанови судів про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП; попередні вироки стосовно особи за ст. 126-1 КК України; висновки експертів, зокрема за результатами судово-психіатричних, судово-психологічних, психолого-психіатричних експертиз; показання обвинуваченого; показання потерпілої / потерпілого; показання свідка; протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протокол огляду місця події; інші документи, зокрема, які посвідчують родинні зв’язки,  перебування на профілактичному обліку поліції як кривдника тощо. Важливим є посилання на попередні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, оскільки без них складніше довести саме систематичність вчинення насильства. Слід відмітити, що позиція Касаційного кримінального суду така, що «Словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази» (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95213443). В одному із досліджених вироків також було посилання на копію термінового заборонного припису, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення. У цьому документі обов’язково зазначаються форма(и) домашнього насильства та стислий зміст правопорушення; прізвище, ім’я та по батькові постраждалої особи (повністю, без скорочень) із підкресленням ступеня її спорідненості з кривдником (це регламентується Порядком винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх
справ України 01 серпня 2018 року № 654).

Для доказування психологічного насильства велике значення мають висновки експертів, зокрема, у аспекті наслідків домашнього насильства. Наприклад, у висновку судової амбулаторної комплексної психолого- психіатричної експертизи зазначено, що у потерпілої ОСОБА_1 у вищеописаних ситуаціях, що склалися між нею та ОСОБА_2 наявне систематичне вчинення психологічного насильства в сім`ї та спрямування психотравмуючої дії ОСОБА_2 по відношенню до потерпілої. Внаслідок вказаних вище ситуацій 24.06.2020 року, 30.08.2020 року, 29.12.2020 року та 14.05.2021 року потерпілій ОСОБА_1 спричинені психологічні страждання (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100773594). У висновку судово-психіатричної експертизи вказувалося, що потерпілий виявляє ознаки психічного розладу у формі розладу адаптації, тобто, ознаки психічних порушень невротичного рівня, як психогенної реакції особистості, що виникли внаслідок наявної психотравмуючої ситуації. Наявний психічний розлад виник внаслідок систематичного вчинення сином домашнього насильства у вигляді зловживання спиртним та психологічного насильства, тобто, психічному здоров`ю потерпілого завдано шкоду (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100552251).

Разом з тим, значна кількість вироків ухвалена на підставі угод про примирення (ініціатором якої у цих провадженнях може бути лише потерпіла / потерпілий) та із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України (суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються).