Як визнання боргу для зменшення пені обернулось поразкою в іншій судовій справі

Аналіз судової практики, в якій короткострокова тактична перемога задля зменшення пені обернулась повною стратегічною поразкою для ТОВ «Град Інвест Сервіс».

Що буде, якщо спочатку визнати в суді багатомільйонний борг задля тактичної вигоди, а через кілька місяців подати інший позов, намагаючись спростувати цей самий борг? Судова система має для таких випадків чітку відповідь, і вона називається «преюдиція». Історія судових баталій між КУ «Одесреклама» та ТОВ «Град Інвест Сервіс» — це готова бізнес-драма та майстер-клас про те, як короткострокова тактична перемога може обернутися стратегічною поразкою.

Акт І: Стягнення боргу та успішне зменшення пені (справа № 916/1456/24)

Все почалося з позову КУ «Одесреклама» до рекламної компанії про стягнення боргу за розміщення білбордів на загальну суму понад 4,1 млн грн. Ця сума включала ~2,3 млн грн основного боргу та ~1,8 млн грн пені.

Стратегія захисту, яку обрала рекламна компанія «Град Інвест Сервіс», була досить поширеною: не сперечатися з основною сумою боргу, але просити суд про поблажливість щодо санкцій. Компанія повністю визнала основний борг, але подала клопотання про зменшення розміру пені, посилаючись на важкі обставини: пандемію COVID-19 та повномасштабне вторгнення, які призвели до відтоку клієнтів і фінансових труднощів.

Суд першої інстанції, а згодом і апеляційний, пішли назустріч. Врахувавши, що пеня становила понад 70% від суми боргу і що позивач не довів реальних збитків, суд реалізував своє право на зменшення санкцій. У результаті пеню було зменшено вдесятеро — з 1,8 млн грн до ~178 тис. грн.

На цьому етапі «Град Інвест Сервіс» отримав тактичну перемогу. Але найголовніше — рішення суду, де було зафіксовано визнання боргу в ~2,3 млн грн, набрало законної сили.

Акт ІІ: Спроба «переграти» та процесуальна пастка (справа № 916/696/25)

Через кілька місяців «Град Інвест Сервіс» вирішив піти в атаку і сам подав позов до «Одесреклами». Аргументи були кардинально іншими. Тепер компанія стверджувала, що її договір на розміщення реклами по суті є договором оренди комунального майна. А отже, на неї поширюється рішення Одеської міської ради № 969-VIII, яке надає орендарям знижку 50% на період воєнного стану. Позивач вимагав зробити перерахунок того самого боргу, який нещодавно визнав у попередній справі.

Проте суд вказав на дві фатальні помилки в такій позиції.

1. Сила преюдиції. Суд застосував статтю 75 Господарського процесуального кодексу. Ця норма говорить: обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються знову в іншій справі між тими ж сторонами. Оскільки «Град Інвест Сервіс» вже визнав свій борг у першій справі, і цей факт був зафіксований у фінальному рішенні, суд не мав права ставити його під сумнів або переглядати. Пастка закрилася.
2. «Плата за рекламу» не дорівнює «оренді». Навіть якби не було першої справи, суд все одно відмовив би у позові. Він чітко розмежував, що відносини з розміщення зовнішньої реклами регулюються спеціальним законодавством (ЗУ «Про рекламу», місцевими правилами) і базуються на дозволах. Це не договір оренди, який регулюється іншим законом та має інші процедури (конкурси, оцінка майна). Відповідно, пільги, встановлені для договорів оренди, не можуть автоматично застосовуватись до договорів на розміщення реклами.

Експертний коментар

Олександр Рябець, керуючий партнер Legal Partner

Ми бачимо класичну процесуальну ситуацію, коли тактичні дії суперечать довгостроковій стратегії, а ціна такого вибору — мільйони гривень.

Ймовірно, у першій справі відповідач, зіткнувшись із величезною пенею, вирішив піти шляхом найменшого спротиву: визнати основний борг, сподіваючись на лояльність суду у зменшенні штрафних санкцій. І тактично це спрацювало. Проте, визнавши борг, компанія власноруч «зацементувала» цю обставину, зробивши її преюдиційною.

Варто розглянути, які альтернативні процесуальні інструменти існують для відповідача у таких спорах. Якщо відповідач не згоден з сумою боргу через наявність підстав для її зменшення (як-от пільга), його ключовим інструментом є обґрунтований відзив на позов. Саме у відзиві є можливість викласти свої заперечення та аргументи щодо природи договору і вимагати застосування знижки. Більш проактивною дією є подання зустрічного позову про перерахунок заборгованості. Такий крок змушує суд розглядати вимоги обох сторін одночасно і давати оцінку всім аргументам по суті в рамках одного провадження.

Головний урок тут для бізнесу: ніколи не визнавайте в суді те, з чим ви потенційно не згодні, навіть заради тимчасової вигоди. Судове рішення фіксує факти назавжди. А будь-яка стратегія захисту має бути послідовною та враховувати всі можливі наслідки, а не лише ті, що лежать на поверхні.

Висновки та уроки для бізнесу

Цей кейс є ідеальним посібником з судових стратегій і демонструє кілька важливих уроків:

• Послідовність — ключ до успіху. Ваша правова позиція має бути єдиною та послідовною в усіх пов'язаних процесах. Спроба «перевзутися в повітрі» майже завжди закінчується поразкою.
• Визнання позову має довгострокові наслідки. Визнаючи частину вимог сьогодні, ви створюєте преюдиційний факт, який не зможете оскаржити завтра.
• Правильна кваліфікація договору є критично важливою. Не можна поширювати пільги, призначені для одного виду договорів (оренда), на зовсім інший (розміщення реклами).

Зрештою, ця історія показує, що судова система, попри всю її складність, має ефективні механізми протидії непослідовній поведінці та спробам маніпулювати правосуддям.