Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: розбір судової практики

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: розбір судової практики

Про те, які є особливості балансу між інтересами сторін і необхідністю забезпечення захисту як права на житло, так і права власності розібрав на прикладах судової практики Херсонський апеляційний суд.

Згідно із законодавством України, кожен має право на житло (Конституція України, ст.47). Примусово позбавити людину житла можна лише на підставі рішення суду. До того ж, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування цим приміщенням, крім підстав і порядку, передбачених законодавством.

Що стосується Європейського суду з прав людини, то в своїй практиці він послідовно дотримується позиції, що втрата житла – найбільша крайня форма втручання в право на повагу житла. До того ж, Європейський суд наполягає на тому, що втручання в право на повагу житла має бути не тільки законним, але і «необхідним в демократичному суспільстві».

Повертаючись до українського законодавства: ст. 72 Житлового кодексу Української СРС нагадує про те, що визнання втраченим права користування житловим приміщенням через відсутність особи понад строк у житлі провадиться виключно в судовому порядку.

Перш, ніж суд винесе своє рішення, він повинен з'ясувати всі обставини, які мають значення для встановлення причин тривалої відсутності особи. Тільки в такому випадку, він зможе винести рішення: зберегти людині або втратити право користування житлом.

Якщо справа дійшла до суду, то позивач зобов'язаний надати суду докази факту відсутності відповідача в житловому приміщенні без поважних причин понад встановлені терміни.

Як приклад Херсонський апеляційний суд наводить кілька справ:

1. Справа № 766/3421/20: позивач просив суд визнати колишню дружину такою, що втратила право на користування квартирою. Було визнано відсутність підстав для задоволення позову: не надано позивачем доказів, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з власної волі; не надано доказів підтвердження того, що реєстрація колишньої дружини перешкоджає позивачеві користуватися або розпоряджатися майном.

2. Справа № 653/2029/20: позивач не надав докази, які б достеменно і офіційно підтверджували не проживання його сина в квартирі без поважних причин, а також період і причини відсутності. Доказами можуть бути: акт обстеження проживання особи, показання свідків, інформація про перетин відповідача державного кордону України, тощо. Суд не взяв до уваги інформацію з інтернет-сайту, яку надав позивач в якості обґрунтування підстави позову. Дана інформація не може бути визнана належним і допустимим доказом у справі.

Конституція України захищає як право на житло, так і право власності.

Якщо особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення давав згоди на вселення особи, то у цієї особи є право користуватися житловим приміщенням нарівні з власником квартири (150, 156, 162 ЖК УСРС).

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі своєї відсутності без поважних причин більше одного року, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або Законом.

У справі № 447/455/17 є рішення Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року: при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, необхідно враховувати те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє людину права користування займаним приміщенням, необхідно вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

3. Справа № 766/25615/18: виникла суперечка між власницею квартири та її колишнім зятем – відповідачем у даній справі, користувачем житлового приміщення. Позивач просив визнати особу-відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселити її, посилаючись на те, що право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу позивача як власника цього майна.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала суду доказів того, що відповідач створює їй перешкоди в користуванні нерухомим майном.

Херсонський апеляційний суд зазначив, що з урахуванням вселення відповідача у квартиру як члена сім'ї та реєстрацію місця проживання в спірній квартирі з 2005 р.; проживання разом з ним у цій квартирі двох неповнолітніх дочок, єдиним законним представником яких після смерті дружини є саме відповідач; наявність у позивачки на праві власності іншої квартири, яку вона використовує як постійне місце проживання; проблеми в оплаті комунальних послуг і конфлікт позивачки з відповідачем не можуть свідчити про пропорційності втручання держави у право відповідача на користування житловим приміщенням, що є його єдиним постійним місцем проживання.

4. Справа № 648/3152/20: позивачі посилалися на положення статті 391 ЦК України та зазначили, що реєстрація відповідачки, яка є колишнім членом сім'ї власників будинку у зв'язку з розірванням шлюбу із співвласником будинку, та тривалий час не проживає у спірному будинку, створює позивачам перешкоди у користуванні належним їм будинком, а саме перешкоду для отримання житлових пільг.

Херсонським апеляційним судом у даній справі було встановлено та не заперечувався відповідачкою факт її непроживання у спірному будинку з 2018 р., що було підтверджено належними та допустимими доказами. Судом також було виявлено відсутність відомостей про створення позивачами будь-яких перешкод у користуванні відповідачкою спірного будинку. Також колегія суддів дійшла висновку, що відповідачка втратила право користування будинку, оскільки вона вже не є членом сім'ї власників будинку, виїхала з нього добровільно, не має намір в майбутньому проживати в ньому, і вже більше року не проживає в спірному будинку.

У той же час, припинення права користування відповідачки спірним житлом відповідає вимозі пропорційності переслідуваної легітимної мети в світлі статті 8 Конвенції, враховуючи те, що позивачі, у зв'язку зі збереженням за колишнім членом сім'ї права користування належним їм житловим будинком і реєстрації його проживання в спірному будинку, позбавлені можливості отримувати житлові соціальні пільги і змушені нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг, які вираховуються в залежності від зареєстрованих за адресою осіб.

Колегією суддів Херсонського Апеляційного суду було скасовано оскаржуване рішення та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.