Правові та фінансові наслідки примусового виконання судових рішень

У правовій державі виконання судового рішення є логічним та обов’язковим завершенням будь-якого спору. Проте, на практиці судове рішення - це лише половина шляху. Якщо боржник відмовляється виконати зобов’язання добровільно, держава вдається до механізму примусового стягнення.

Відповідно до Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. У разі ігнорування боржником своїх зобов’язань, до процесу залучається державний або приватний виконавець.

Діяльність виконавців регламентується Законом України «Про виконавче провадження». Їхнє ключове завдання - забезпечити реальне виконання рішення суду та гарантувати захист законних прав стягувача. 

Необхідно зазначити, що у передбачених законом випадках, для боржника можуть виникати додаткові фінансові зобов’язання, зокрема:

Виконавчий збір, який становить 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, або від вартості майна, яке має бути передане стягувачу.

Витрати виконавчого провадження. Це кошти, витрачені на організацію та проведення виконавчих дій. Сюди належать витрати на оцінку майна, його транспортування, зберігання, а також заходи, пов’язані з його реалізацією.

Якщо ж рішення зобов’язує боржника вчинити певні дії, і він не виконує їх у встановлений строк без поважних причин, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника. У разі повторного невиконання - штраф накладається у подвійному розмірі. Окрім того, за невиконання законних вимог виконавця, щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження боржник може бути притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Аби забезпечити належне виконання рішення суду, законодавець наділяє виконавця достатньо широким переліком повноважень, які надають йому право обмежувати певні права боржника. 

Так, одним з найперших заходів, які може здійснити виконавець - накладення арешту на банківські рахунки, нерухомість, транспортні засоби та інше майно. При чому, це являє собою не лише заборону розпоряджатися активами, а й, у деяких випадках, їх вилучення для подальшої реалізації з метою погашення боргу.

Одним із ефективних заходів які може вжити вконавець щодо боржника - звернення до суду з клопотанням про встановлення заборони на виїзд особи за межі України до моменту повного виконання рішення.

Вище зазначений інструмент також може бути застосований щодо осіб, які мають заборгованість зі сплати аліментів. У таких справах державний виконавець виносить постанову про обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Проте якщо заборгованість перевищує суму платежів за чотири місяці, до боржника застосовуються додаткові суворі обмеження, як от: тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами; обмеження у праві користування зброєю; обмеження у праві полювання.

Разом з тим, державний примус не обмежується лише заборонами. У випадках, якщо місцезнаходження, проживання, перебування боржника невідоме, суд може винести ухвалу про розшук боржника. В свою чергу, розшук транспортних засобів здійснюється силами уповноважених підрозділів Національної поліції на підставі постанов виконавця. У разі необхідності, виконавець може ініціювати через суд його примусовий привід боржника.

З викладеного бачимо, що виконавче провадження - це дієвий державний механізм, який гарантує, що судове рішення не залишиться лише текстом на папері. Проте для боржника цей процес завжди означає значні втрати: як фінансові, так і репутаційні.

Найбільш раціональний та економічно вигідний спосіб уникнути цих негативних наслідків - виконати судове рішення добровільно ще до того, як виконавчий документ буде пред’явлено до примусового виконання.

Матеріал підготовлено на основі роз’яснення Міністерства юстиції України.