Достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права 

КГС ВС розглянув касаційні скарги Рілліус Холдінг Лімітед (Rillius Holding Limited) та БТБ Бетлаб Холдінгс ЛТД (BTB Betlab Holdings Ltd) у справі за позовом скаржників до ТОВ «РБК-Медіа», ТО «ЮБІТІ Медіа» та ТОВ «Українські бізнес технології» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ 

На вебсайті https://www.rbc.ua за посиланням https://www.rbc.ua/ukr/news/parimatch-prodolzhaet-rabotat-rf-novvin-sobstvennikom1653899006.html було розміщено статтю під назвою «Parimatch продовжує працювати в рф, але з новим власником і брендом» (далі – спірна стаття). 

Вважаючи, що спірна стаття містить недостовірну інформацію щодо позивачів, які є правовласниками торгової марки та програмних рішень (платформи) Parimatch і після початку військової агресії російської федерації проти України розірвали стосунки з російським ринком, і така публікація порушує їх права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, позивачі звернулися до суду з відповідним позовом. 

У рішенні господарського суду позов задоволено частково; суд першої інстанції визнав недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивачів, інформацію, поширену відповідачами у мережі «Інтернет» на вебсайті РБК-Україна, зобов’язав відповідачів спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення на головній сторінці порталу інформаційного агентства «РБК-Україна» на вебсайті РБКУкраїна повного тексту резолютивної частини рішення суду та інформаційного повідомлення про те, що поширена інформація є недостовірною, видалити з вебсайту РБК-Україна відповідну статтю та її російськомовний переклад за посиланням, а також повідомити всі видання та «агрегаторів новин», які здійснювали перепост статті або посилання на зазначену вище статтю, про те що інформація у цій статті є недостовірною, та вимагати видалити статтю або посилання на неї зі своїх ресурсів. У задоволенні позовних вимог щодо захисту честі та гідності позивачів відмовлено. 

Апеляційний господарський суд постановою скасував рішення господарського суду та відмовив у задоволенні позову повністю на підставі того, що поширена інформація не має характеру недостовірної. 

ОЦІНКА СУДУ 

КГС ВС зазначив, що в умовах воєнного стану асоціювання певної фізичної або юридичної особи з країною-агресором, безумовно, має негативний характер, особливо якщо йдеться про співпрацю з країною-агресором чи сприяння їй у будь-якій формі. Вислови про пов’язаність суб’єкта господарювання з країною-агресором здатні завдати шкоди його діловій репутації, викликати негативні конотації у контрагентів, споживачів, ворожий настрій у суспільстві, а тому виклад відповідної інформації слід здійснювати обачно, спираючись на обставини, що підтверджуються доказами, мають високий ступінь достовірності та вірогідності, є взаємоузгодженими й достатніми. 

У вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. 

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 

За висновками КГС ВС це означає, що достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права. 

У справі, що переглядається, суди обох інстанцій встановили, що відповідальними за поширення інформації є ТОВ «РБК-Медіа» та ТОВ «Українські бізнес технології». Спірна інформація є фактичним твердженням. Такі висновки судів не оскаржувалися в суді касаційної інстанції, тому, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не перевіряються. 

Водночас КГС ВС наголосив, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27.03.2014 № 1170-VII частину третю статті 277 ЦК України було виключено. 

Отже, з 19 квітня 2014 року цивільне законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції у вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Зважаючи на зміну законодавства і скасування презумпції недостовірності негативної інформації, Верховний Суд виснував, що доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. 

Також КГС ВС зазначив, що оскаржувана стаття була опублікована в контексті публічних обговорень з питань, які широко висвітлювалися (ються) в засобах масової інформації в умовах сьогодення. Громадськість має право знати таку інформацію. У цьому аспекті КГС ВС зауважив, що ступінь підтвердження точності та достовірності наданої інформації при висловленні думки журналістів з питання, що становить суспільний інтерес, навряд чи можна порівняти з тією, яка вимагається від державних органів для обґрунтованості кримінального обвинувачення чи застосування санкцій з підстав, пов’язаних з поширеною інформацією. Це пов’язано з особливою роллю журналістів у громадянському суспільстві і захист права журналістів на поширення інформації з питань, що становлять суспільний інтерес відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Тому в аспекті порушеного у касаційній скарзі питання щодо застосування статті 277 ЦК України та розподілу обов’язку доказування КГС ВС дійшов висновку, що таке питання має вирішуватися за правилами, визначеними у статтях 13, 74, 79 ГПК України та інших положеннях про докази, закріплені у Кодексі. Висновок про (не)достовірність інформації – це обставина, що є предметом доказування у справі. Суд оцінює докази обох сторін і відповідно до свого внутрішнього переконання визначає, які з них є більш вірогідними, тобто більш переконливими. У розумінні статті 79 ГПК України, якщо докази відповідача, які свідчать про достовірність інформації, є більш вірогідними, ніж докази позивача, що свідчать про її недостовірність, суд визнає інформацію достовірною. 

КГС ВС відзначив, що суд апеляційної інстанції не звільняв відповідачів від обов’язку доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку доказів, наданих як позивачами у справі, так і відповідачами. Суд, проаналізувавши зміст оприлюдненої статті та надані сторонами докази, дійшов висновку, що поширена інформація не має характеру недостовірної. Цей висновок був зроблений з урахуванням принципу змагальності сторін, ролі преси у демократичному суспільстві, а також з дотриманням принципів, якими суд повинен керуватися при оцінці у випадках, коли йому необхідно збалансувати право особи на ділову репутацію із суспільним інтересом у захисті свободи вираження поглядів. 

КГС ВС також зазначив, що немає фактичних елементів, які б доводили, що стаття зумовлена навмисним наміром завдати шкоди репутації відповідних осіб. Всі оспорювані позивачами тези у статті були сформульовані та логічно виведені з подій, що безсумнівно мали місце, і це встановив суд апеляційної інстанції. За результатами касаційного провадження касаційні скарги залишено без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117718082