Кому належить обов’язкова частка у спадщині, попри заповіт

Кому належить обов’язкова частка у спадщині, попри заповіт
29 Вересня 2025 16:28

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до спадкоємців. Воно може здійснюватися як за заповітом, так і за законом.

Заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до статті 1235 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) заповідач має право призначити спадкоємцями будь-яких фізичних осіб, незалежно від наявності з ними сімейних чи родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Він також може, без зазначення причин, позбавити спадщини будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.

Проте закон встановлює виняток: заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Обов’язкова частка у спадщині

Згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус під час посвідчення заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК про право на обов’язкову частку. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку (стаття 69 Закону України «Про нотаріат»).

Стаття 1241 ЦК визначає, що незалежно від змісту заповіту право на обов’язкову частку мають:

  • малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
  • непрацездатна вдова (вдівець);
  • непрацездатні батьки.

Ці особи успадковують половину тієї частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом.

Розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням стосунків між спадкоємцем і спадкодавцем, а також інших істотних обставин.

Варто зазначити, що відповідно до частини 1 статті 1260 ЦК у разі спадкування за законом усиновлені діти та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням. Водночас з кровними батьками усиновлений втрачає правовий зв’язок і не успадковує за ними (абзац перший частини другої статті 1260 ЦК). Таким чином, право на обов’язкову частку виникає і в осіб, які були усиновлені спадкодавцем, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності на час відкриття спадщини.

До обов’язкової частки зараховується:

  • вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку;
  • вартість заповідального відказу, встановленого на користь спадкоємця, який має право на обов’язкову частку;
  • вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до такої особи як до спадкоємця (частина друга статті 1241 ЦК).

Практика Верховного Суду

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що при визначенні розміру обов’язкової частки враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, включно з правом на банківські вклади, речами домашньої обстановки та вжитку, а також заповідальними відказами.

За згодою особи, яка має право на обов’язкову частку, ця частка визначається з майна, не охопленого заповітом. Якщо такої згоди немає, частка визначається з усього складу спадщини.

Спадкоємець, який має право на обов’язкову частку та проживав разом зі спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він у встановленому законом порядку не відмовився від неї. Якщо ж такий спадкоємець не проживав разом зі спадкодавцем та не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відмова від обов’язкової частки

Спадкоємець може добровільно відмовитися від права на обов’язкову частку, подавши нотаріусу заяву, у якій підтверджує, що йому було роз’яснено зміст статті 1241 ЦК і він не претендує на обов’язкову частку.

Обмеження та обтяження, встановлені заповітом, поширюються лише на ту частину спадщини, яка перевищує гарантовану обов’язкову частку (частина третя статті 1241 ЦК).

Якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину щодо обов’язкової частки, вони мають право звернутися до суду. У разі порушення прав спадкоємців на обов’язкову частку суд може визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним у відповідній частині.

Випадки усунення від спадкування

Попри гарантоване законом право на обов’язкову частку, стаття 1224 ЦК передбачає підстави для усунення особи від спадкування.

Не мають права на спадкування:

  • особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи іншого спадкоємця або вчинили замах на їхнє життя;
  • особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти, змінити або скасувати заповіт, сприяючи цим виникненню чи збільшенню власної частки у спадщині;
  • батьки після дітей, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав і не поновили їх до моменту відкриття спадщини;
  • батьки (усиновлювачі), повнолітні діти (усиновлені) та інші особи, які ухилялися від утримання спадкодавця, якщо це підтверджено судом;
  • особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (за винятком випадків, коли один із подружжя не знав і не міг знати про перешкоди для реєстрації шлюбу).

Крім того, за рішенням суду спадкоємця може бути усунуто від спадкування, якщо буде доведено, що він ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який перебував у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво.

Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі тих, хто має право на обов’язкову частку, а також осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Інформація станом на 27 вересня 2025 року за матеріалами Міністерства юстиції.