КГС ВС щодо юрисдикції спору про стягнення виплат колишньому керівнику акціонерного товариства за відсутності оскарження підстав звільнення

Спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати доходу та моральної шкоди, заявлений колишньою посадовою особою АТ, яка не оскаржує рішення про припинення своїх повноважень і не заявляє вимог про поновлення на посаді, має трудовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Юрисдикція визначається за предметом заявлених вимог, а не за статусом особи чи обставинами, які суд має встановити під час розгляду справи

КГС ВС розглянув касаційну скаргу колишньої голови правління АТ у спорі за позовом скаржниці до АТ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди. 

Позовні вимоги мотивовані тим, що АТ порушило її права, зокрема не видало наказ про звільнення та не провело належного розрахунку відповідно до КЗпП України. 

Господарський суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовив позивачці у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України. Суд першої інстанції вважав, що з огляду на підстави, якими позивачка обґрунтовує звернення із цим позовом, спір про стягнення суми середнього заробітку, компенсації за втрату заробітку та моральної шкоди спрямований на захист порушених трудових прав позивачки та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 

ОЦІНКА СУДУ 

КГС ВС зауважив, що скаржниця не вказувала, що зверненню її до суду з позовом у цій справі передувало звернення до суду з вимогами про скасування рішення уповноваженого органу товариства. У тексті позовної заяви сама позивачка зазначила, що сторони не оспорюють, що на момент припинення повноважень її як голови правління вона була посадовою особою, а трудові відносини припинились на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. 

Верховний Суд відзначив, що юрисдикція визначається за предметом заявлених вимог, а не за обставинами, які суд має встановити під час розгляду справи. Позивачка у цій справі не заявляє вимог про визнання відносин припиненими, про зобов’язання видати наказ, про оскарження рішення наглядової ради чи зміну формулювання звільнення, а сторони не оспорюють сам факт припинення повноважень. 

Оскільки припинення повноважень і підстави звільнення вона не оспорює, а вимагає лише стягнути виплати, що належать їй після вже визнаного сторонами звільнення, то спір у цій справі має саме трудовий характер і повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. 

Ураховуючи, що спір у цій справі не виник щодо припинення правовідносин з управління юридичною особою, а до спірних питань не належить те, чи були повноваження позивачки припинені за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, КГС ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України. 

За результатами касаційного перегляду КГС ВС залишив рішення попередніх судових інстанцій без змін. 

Детальніше з постановою КГС ВС від 11.09.2026 у cправі № 910/5302/26 можна ознайомитись за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/139787200.