КГС ВС щодо дійсності корпоративного договору, укладеного особою до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ 

КГС ВС розглянув касаційну скаргу Особи-1 у справі за позовом Особи-2 до скаржника про визнання корпоративного договору недійсним 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ 

28.02.2019 між ОСОБА_1 (позивач/продавець) та ОСОБА_2 (відповідач/покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1 якого продавець, який є власником частки в статутному капіталі ТОВ у розмірі 100%, яка сплачена нею, передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) частку в розмірі 90% і зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

Пункт 6 договору купівлі-продажу передбачає, що після державної реєстрації змін до статуту ТОВ до покупця від продавця переходять корпоративні права останнього, емітовані товариством, включаючи право на участь в управлінні товариством, отримання прибутку (дивідендів) та інші правомочності, передбачені законодавством України та установчими документами товариства пропорційно придбаній частці. 

За п. 7 договору купівлі-продажу з моменту укладання цього договору покупець стає по відношенню до ТОВ його єдиним учасником. 

Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу сторони підтвердили, що договір не носить характеру удаваного уявного правочину, сторони розуміють зміст договору, який прочитаний ними самостійно, усвідомлюють правові наслідки укладання цього договору, дії сторін відповідають їх намірам створити для себе юридичні наслідки, ствердили, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, повністю або частково, і підписанням цього договору підтверджують, що дійшли згоди з усіх істотних умов договору, що зафіксовані в його тексті. 

28.02.2019 сторони підписали акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ, за яким ОСОБА_1 (учасник-1) передала, а ОСОБА_2 (учасник2) прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ, що становить 90% статутного капіталу. 

28.02.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано корпоративний договір, згідно п. 1 якого сторони є учасниками ТОВ і відповідно до положень Статуту та даних, що містяться у ЄДРПОУ, володіють такими частками у статутному капіталі вказаного товариства: ОСОБА_1 - 10%, ОСОБА_2 - 90%. Цей договір є безвідплатним (п. 3 корпоративного договору). 

У п. 4 корпоративного договору вказано, що сторони підтверджують, що продаж частини корпоративних прав від учасника-1 (ОСОБА_1) учаснику-2 (ОСОБА_2) в розмірі 90% статутного капіталу, а також цей договір укладається в забезпечення поруки учасника-1 перед учасником-2 за виконання договору позики, який був укладений між учасником-2 та фізичної особою - ОСОБА_3. 

Згідно з п. 5 корпоративного договору на час виконання обов'язків ОСОБА_3 перед учасником-2 стосовно повернення суми позики у повному обсязі, учасник-2 набув право власності на частку в статутному капіталі товариства. 

Пунктом 7 корпоративного договору сторони погодили, що учасник-2, як власник контрольного пакету голосів на загальних зборах учасників, до моменту повернення йому ОСОБА_3 у повному обсязі суми позики, зобов'язується не приймати рішень стосовно відчуження нерухомого майна, яке є власністю товариства, а також рішень щодо обтяження цього майна шляхом передачі його у платне користування або іпотеку третім особам. 

Відповідно до п. 8 корпоративного договору після повернення ОСОБА_3 позики учаснику-2 (ОСОБА_2), останній протягом 10-ти днів зобов'язується продати 100% частку належних йому у товаристві корпоративних прав учаснику-1 по їх номінальній вартості, за яку вартість ці корпоративні права були йому продані учасником-1 (ОСОБА_1).

Учасник-2 (ОСОБА_2) не має право провести відчуження належних йому у товаристві корпоративних прав третій особі у випадку виконання ОСОБА_3 перед ним зобов'язань по поверненню суми позики у повному обсязі (п. 9 корпоративного договору). 

Згідно з п. 10 корпоративного договору у випадку невиконання ОСОБА_3 перед учасником-2 (ОСОБА_2) зобов'язань по поверненню у повному обсязі суми позики у строки, передбачені договором позики, учасник-1 (ОСОБА_1) зобов'язаний укласти з учасником-2 (ОСОБА_2) договір купівлі-продажу належної йому частини корпоративних прав по їх номінальній вартості в 10-ти денний строк після такого невиконання і вийти зі складу учасників ТОВ. 

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ 01.03.2019 проведено державну реєстрацію змін до складу учасників ТОВ, а саме: ОСОБА_2 зареєстровано в якості засновника (учасника) юридичної особи ТОВ. 

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який обґрунтовано тим, що відповідно до витягу, державну реєстрацію внесення змін у відомості товариства щодо складу товариство було здійснено 01.03.2019 в 09:54:26 і відповідно станом на день укладання корпоративного договору 28.02.2019 ОСОБА_2 не була учасником товариства, і відповідно не могла підписати корпоративний договір. Отже, ОСОБА_2 вважає, що корпоративний договір є недійсним, оскільки він укладений всупереч вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». 

Рішенням господарського суду, що залишено без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. 

Судові рішення мотивовані тим, що з урахуванням норм ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) корпоративний договір від 28.02.2019 укладено ОСОБА_2 до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ, тобто оспорюваний корпоративний договір не відповідає згаданій вище нормі Закону, отже є нікчемним. Визнання нікчемного корпоративного договору від 28.02.2019 недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального поновлення порушених прав позивачки, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. 

ОЦІНКА СУДУ 

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним. 

Відповідне формулювання по суті стосується предмету і форми договору, за яким у учасників виникає зобов'язання реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утриматись від їх реалізації, а не визначає сторін корпоративного договору, зокрема через наявність / відсутність у них статусу учасника товариства, як помилково вважає позивачка, заявляючи про недійсність корпоративного договору, та з чим погодились суди попередніх інстанцій, вказуючи на його ВС нікчемність. 

Нікчемним може бути корпоративний договір, який не відповідає вимогам ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», щодо безвідплатності та вчинення його у письмовій формі, а не стосовно сторін, які уклали такий договір, зокрема з огляду на те, що ця норма прямо не визначає, що сторонами корпоративного договору можуть бути лише учасники товариства, що, в свою чергу, могло б свідчити про нікчемність такого правочину (недійсність якого встановлена законом). 

КГС ВС зазначив, що положення ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містять імперативної норми щодо сторін договору, а лише визначають, що за цим договором учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації, такий договір є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. 

Проте суди попередніх інстанцій помилково виснували про нікчемність укладеного між позивачкою та відповідачкою корпоративного договору у зв'язку з його невідповідністю нормам ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору), а саме у зв'язку з укладенням позивачкою корпоративного договору до набуття нею статусу учасника ТОВ. 

КГС ВС вказав, що наведені Особою-1 обставини, а саме укладення нею корпоративного договору до набуття статусу учасника вказаного товариства, також не можуть бути підставою для визнання недійсним такого корпоративного договору, що свідчить про безпідставність позовних вимог, обґрунтованих лише невідповідністю такого договору нормам ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору). 

КГС ВС зауважив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, а саме укладення в один день (28.02.2019) договору купівлі купівліпродажу частки в статутному капіталі, за яким позивачка набула у власність частку в статутному капіталі ТОВ у розмірі 90%, підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ у розмірі 90%, а також укладення корпоративного договору за наслідками набуття у власність відповідної частки у статутному капіталі товариства, очевидним є, що позивачка усвідомлювала укладення такого договору до моменту набуття нею статусу учасника ТОВ (до моменту проведення державної реєстрації змін до складу учасників товариства), проте, вважала за можливе, уклавши договір купівліпродажу частки у статутному капіталі, одночасно (в один день, до моменту проведення такої державної реєстрації змін) узгодити з продавцем – іншим учасником товариства, у власності якого залишилась частка статутного капіталу товариства у розмірі 10%, як вони будуть реалізовувати свої права і повноваження, як учасники товариства. 

КГС ВС вказав, що норми ч. 1 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) прямо не визначають, що сторонами корпорати ВС вного договору можуть бути лише учасники товариства, а позивачка не доводить, що такий корпоративний договір порушує її права та законні інтереси, зокрема корпоративні права як учасника товариства, або укладений з порушенням інших норм чинного законодавства, зокрема статей 203, 215 ЦК, таким чином відсутні правові підстави для визнання недійсним корпоративного договору від 28.02.2019, у зв'язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовляти за безпідставністю, а не у зв'язку із обранням неналежного способу захисту (визнання недійсним нікчемного правочину), як помилково виснували суди попередніх інстанцій. 

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 10.07.2024 у справі № 906/739/2 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/120341706