Які докази прийме суд при встановленні факту спільного проживання однією сім'єю?

«Показання свідків і спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу», - вказав КЦС ВС у справі №531/295/19.

Жінка звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю з чоловіком без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на нерухоме майно.

Позивач мотивувала позов тим, що більше 17 років вона без реєстрації шлюбу проживала однією сім'єю, вела спільне господарство, мала загальний бюджет і побут з померлим чоловіком.

З 1999 року, під час спільного проживання, пара вирощувала в господарстві корів, телят, свиней, птицю. Вирощену продукцію продавали на ринку, молоко здавали в приймальний пункт. З 2001 року семирічний син померлого (один з відповідачів справи) став проживати з ними в одному будинку. Разом з чоловіком, жінка займалася вихованням хлопчика і матеріальним забезпеченням. Згодом, рідна мати семирічної дитини забрала сина в іншу область. Після цього хлопчик майже не спілкувався з батьком і не цікавився його станом здоров'я.

З 2010 року померлий був визнаний інвалідом II групи, потребував періодичного лікування під час загострення хвороб і в цей час саме позивач здійснювала за ним догляд, проводила оплату лікування. Вона продовжувала проживати з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і вважала чоловіка своїм чоловіком до його смерті.

Після його смерті, жінка здійснила поховання померлого, витрати взяла на себе. Під час спільного проживання парою було придбано майно, що є спільною сумісною власністю: два автомобілі, вантажний причіп.

Позивач вказує: чоловік не працював, за час спільного проживання постійно працювала жінка, мала регулярний дохід, який значно перевищував дохід померлого.

Після смерті приватним нотаріусом було заведено спадкову справу. До спадкоємців першої черги відносяться відповідачі справи: син померлого і мати померлого, яка має право на обов'язкову частку в спадщині. За життя померлий і позивач не здійснювали поділ майна, не вбачали в цьому необхідності. Після поховання померлого, його син забрав майно разом з правовстановлюючими документами.

Позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого, однак отримала відмову, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні зв'язки з померлим.

Жінка звернулася в суд.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що вона з померлим постійно спільно проживали, мали загальний бюджет, харчування, мали загальні витрати на покупку майна загального користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, а участь позивачки в похованні померлого може бути обумовлено дружніми відносинами.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області скасовано, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки протягом 15 років, визнано спільною сумісною власністю 2 автомобілі та вантажний причіп, закріплено за позивачем право власності на 1/2 частку зазначеного майна.

Син померлого подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також він вказував, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що вантажний причіп не належав на праві власності його батькові. На підставі довіреності, син мав право користування зазначеним причепом.

Позиція ВС:

ВС вказує: проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав і обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці і чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення загального побуту, виконання взаємних прав і обов'язків.

Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або придбане в результаті спільної праці та за спільні кошти.

Вирішуючи питання про правовий режим такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело придбання (кошти, за які таке майно було придбано), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться:

• показання свідків про спільне фактичне проживання подружжя та ведення ними спільного побуту;
• документи за місцем реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки;
• фотографії певних подій;
• документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

ВС вказав: показання свідків і спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.

Позивач надала лише спільні фотографії, а також в матеріалах справи є показання свідків про проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю. ВС дійшов висновку: належних і допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання померлого і позивача як чоловіка і жінки, тобто наявності сім'ї, матеріали справи не містять.

Таким чином, ВС постановив: касаційну скаргу відповідача задовольнити. Постанову Полтавського апеляційного суду скасувати, рішення Карлівського районного суду Полтавської області залишити в силі.